Скло - один із найсучасніших і найбільш актуальних сьогодні матеріалів для виробництва меблів.
В наші дні скло знаходить все більш широке використання при створенні меблів різних стилів - від класичних до суперсучасних. Зростає рівень споживання скла і вітчизняними виробниками меблів

Скло і меблі

На зламі тисячоліть скло отримало нові можливості і нове життя. Його стали широко використовувати в архітектурі, будівництві, інтер'єрному дизайні. Різноманітні якості скла роблять його чудовим матеріалом для використання в інтер'єрі в якості перегородок, дверей, навіть стель, стін та підлог. Але окреме місце займає скло в якості матеріалу для виготовлення меблів. Якщо ще зовсім недавно скло розглядалося виключно як декоративний елемент: скляні полиці в сервантах, вставки зі скла у дверцятах, дзеркала в одежних шафах, то зараз скло широко використовується як конструкційний матеріал. Усе більш звичним явищем стають скляні стільниці, столи, тумби, стелажі. Адже технології загартування скла, склеювання, обробки крайок, що постійно вдосконалюються, надають виробникам меблів нових можливостей.

Вибір матеріалу залежить від багатьох складових, у тому числі від того, яке функціональне та естетичне навантаження будуть нести скляні меблі. Українські виробники використовують при виробництві меблів скло товщиною від 4 до 19 мм.
У виробництві меблів - і  особливо у конструкційних елементах (стільниці, фасади, корпус, полиці) - використовується лише скло, яке здатне витримати великі навантаження. Скляний квадрат із стороною 1 м і товщиною 15 мм може витримати навантаження близько 100 кг, але треба враховувати, що і вага такого листа складає більш ніж 30 кг.

Одна з основних вимог до меблів із скла - безпека. Тому у меблевому виробництві, і особливо при застосуванні великих скляних деталей, використовується, як правило, звичайне загартоване скло або скло, ламіноване спеціальною плівкою. Якщо таке скло з якоїсь причини розбивається, воно або розділяється на безпечні фракції, які не можуть поранити оточуючих, або на зразок скла в автомобілях, плівка утримує друзки скла, не даючи їм розлетітися. Якщо існують додаткові вимоги до безпеки - наприклад, у банках, то в такому випадку може використовуватись ударостійке і навіть броньоване скло. Але насправді все залежить від вимог замовника - отже, у приватних інтер'єрах теж можна зустріти ударостійке скло і навіть триплекс. Триплекс, до речі, всупереч поширеній думці, хоча і рідко, але в меблях використовується. Триплекс товщиною 6-8 мм - це альтернатива загартованому 10-міліметровому склу, недоліком триплекса при використанні в меблях є те, що прошарок плівки між листами скла досить добре видно, а отже, він псує зовнішній вигляд виробу.

Обробка скла

Варіантів обробки поверхні скла надзвичайно багато: скло може бути прозорим, матовим, з ефектом напилення, прикрашеним з одного боку випуклим візерунком або малюнком. 
При виготовленні скла існує три види його функціональних змін: скло тоноване в масі, скло з напиленням на поверхні та армоване скло. Тонування в масі здійснюють, вводячи в скломасу окиси металів та отримуючи колоїдні частки окремих елементів. Золото та мідь при колоїдному розподілі фарбують скло в червоний колір, срібло дає жовтий колір. Селен може надавати склу рожевий або червоний відтінок, окис кобальту надає склу блакитного відтінку, а у великих кількостях робить скло фіолетово-синім. Окис свинцю підсилює колір скла і надає йому яскравості.

Скло з напиленням за системою On-Line виготовляють у процесі виробництва флоат-скла при проходженні ще гарячої скляної стрічки через спеціальну ванну, в результаті чого на його поверхні утворюється надтверда плівка, наприклад, окису олова. Таке скло набуває дзеркального ефекту, а також тепло- та сонцезахисних якостей.
Армоване скло отримують шляхом введення в ще гарячий скляний лист металевої сітки. Її закатують у чисте, кольорове або орнаментоване скло. При ударі таке скло розтріскується, але не дає великих осколків бо сітка утримує їх на собі.

Методи подальшої обробки скла поділяють на первинні та вторинні. До первинних відносять гартування або термічну обробку скла, вигинання та обробку поверхні скла піском чи кислотою.

Вторинні процеси - це фарбування, напилення на вже готові листи скла та ламінування (до вторинних процесів відносять також виготовлення склопакетів).

Загартоване скло отримують із звичайного скла шляхом гартування, тобто нагрівання до температури 650° і швидкого охолодження. Таке скло набуває механічної та термічної стійкості. Воно майже не б'ється, а при дуже сильному ударі розлітається на друзки без гострих країв. Проте воно легко б'ється після порушення поверхневого шару, наприклад, при нанесенні подряпини.

Гнуте скло виготовляють шляхом нагріву скла до м'якості з наступним його вигинанням та збереженням отриманої форми при повільному охолодженні. Таке скло часто використовують саме у виробництві меблів. 

Прозорість - одна з найважливіших якостей скла, але іноді необхідно, щоб скло було непрозорим. В цьому випадку скло спеціально «глушать» за допомогою потужного струменю піску або фтороводневої кислоти.  В першому випадку струмінь піску дозволяє зняти тонкий шар із поверхні скла, створюючи ефект матовості. Такого ж ефекту можна досягти і за допомогою обробки лазером. Але якщо в процесі обробки піском необроблювальну поверхню треба захищати масками, то у випадку застосування лазерного променю необхідність у захисних масках відпадає.

Результат обробки скла кислотою за фактурою нагадує піскоструменеву обробку. Скло, захищене масками, занурюють у кислоту, після чого піднімають, змивають маску, і на поверхні скла залишається малюнок з оплавлених кислотою ділянок.
Фарбування поверхні прозорого скла здійснюється керамічними фарбами з наступним закріпленням їх за допомогою термообробки. Нанесення окислів металів на скло після його виготовлення Off-Line фарбування здійснюється методом магнетронного напилення в спеціальних камерах. Напилення дозволяє створити на поверхні скла багатошарову структуру з послідовно нанесених шарів металу та окисів або нітридів металу (таким способом отримують спеціальне енергозберігаюче скло).

З історії скла

Найдавніший зі знайдених сьогодні виробів із рукотворного скла - світло-зелена намистинка розмірами 9х5,5 мм, знайдена археологами поблизу міста Фіви - датується 35 ст. до н.е. Ще задовго до цього людям було відоме природне скло - матеріал, що виникає в результаті оплавлення скельної породи під час виверження вулкана, удару блискавки або метеорита. Найрозповсюдженіший його різновид - обсидіан, малолужне алюмосилікатне вулканічне скло, із якого давня людина виготовляла різноманітні знаряддя.
Вихідною сировиною для виготовлення штучного скла в давні часи служили пісок, вапно та луг - органічний (попіл рослин) або неорганічний (сода). В якості барвників використовувалися сполучення міді, кобальту та марганцю.
Найдавніші вироби зі штучного скла були знайдені в Єгипті й Месопотамії. Єгиптяни виробляли кольорове скло, тоді як у Месопотамії віддавали перевагу прозорому. Пізніше скло почали виробляти в Греції, Китаї й Індії. В Х ст. до н.е. - на Далекому Сході. А з IX ст. до н.е. центром виробництва скла стала Олександрія, звідки воно розповсюдилось до Риму.
Переворот у використанні скла здійснило відкриття методу видування. Це сталося десь на початку нашої ери. Тоді ж в Римській імперії винайшли спосіб виготовлення прозорого скла шляхом уведення в скломасу оксиду марганцю, і в Римі з'явились перші скляні вікна.
У середні віки виробництво скла в різних регіонах почало набувати своїх відмінностей. Центром виробництва скла на сході залишалась Олександрія, а на заході великим скляним виробником став Кельн, але німецьке скло було не таким вишуканим як олександрійське.
У ХІ ст. німецькі майстри, а в ХІІІ ст. - венеціанські, розробили технологію виробництва листового скла. Скло було невисокої якості, але його хімічний склад практично нічим не відрізнявся від сучасного. Отримані листи скріплювались свинцевими смугами і ставились у вікно.
Центром виробництва в ті часи було італійське місто Венеція. Згодом майстерні переїхали з Венеції на острів Мурано. С того часу венеціанське скло почали називати «муранським», а цей острів дотепер є символом високоякісного скла.
Наступний поштовх технологія виготовлення скла отримала в 1674 році, коли англієць Джордж Равенкрофт запатентував новий спосіб виробництва кришталю. Равенкрофт замінив поташ оксидом свинцю високої концентрації, що дозволило йому отримати міцне блискуче скло, що чудово піддавалося різці й гравіруванню.
В 1688 році у Франції застосували новий метод виготовлення скла й дзеркал. Розплавлене скло виливалося на спеціальний стіл й розкатувалося до плаского стану. Після цього заготовка охолоджувалася й полірувалася за допомогою залізних дисків й дуже мілкого абразивного піску. Кінцеве полірування здійснювалося фетровими дисками. Результатом подібного процесу стало скло з небаченими раніше високими оптичними якостями. Після покриття з одного боку шаром срібла, скло перетворювалося на високоякісне дзеркало.
Але лише на рубежі ХІХ та ХХ ст. виробництво скла вийшло на якісно новий промисловий рівень. Був винайдений, наприклад, новий тип печі, яка дозволяла суттєво підвищити якість виготовленого скла.
В 1910 році французький вчений Едуард Бенедиктус винайшов спосіб виробництва особливо стійкого куленепробивного скла шляхом поміщення спеціальної целулоїдної плівки між двох скляних листів. Таке скло, відоме ще як ламіноване, Бенедиктус запатентував під назвою «триплекс».
Справжній переворот у скляній індустрії здійснив бельгієць Фурко, який в 1902 році навчився вертикально витягувати з печі безперервне скляне «полотно» постійної ширини. Трохи пізніше інший бельгієць, Еміль Бішеруа розробив технологічний процес, при якому скло витягується з печі між двох роликів. Подібно до методу Фурко, цей спосіб робив наступне полірування скла більш легким й економічним.
А в 1957 році народився Float-метод. При цьому методі сировина розплавляється в печі при температурі 1600 градусів за Цельсієм, а потім скломаса у вигляді скляної стрічки зтікає у ванну з розплавленим рідким металом. Скло таким чином робиться надзвичайно пласким та гладким. Потім стрічка виймається з ванни та охолоджується. За цією технологією сьогодні виробляється більш ніж 90% листового скла.
На території України скло виробляли ще за часів Київської Русі, про що говорять знайдені на території Києво-Печерської Лаври залишки скляних майстерень, датованих приблизно XI ст.

Ламіноване або багатошарове скло (триплекс) являє собою систему з двох, або більше листів скла, склеєних між собою плівкою або смолою. Триплекс не розпадається на осколки, як звичайне скло, на ньому лише утворюються тріщини, частини такого скла утримуються разом прокладкою, яка міцно приклеєна до скла.

Скло буває також фотохромним, кришталевим, кварцевим, таке скло використовується головним чином, у будівництві.

Усе скло, яке надходить від виробників й далі використовується для виготовлення меблів, за якістю відповідає класу М0. Ця позначка відповідає найвищій якості й означає, що в такому склі немає повітряних бульбашок, викривлень, затемнень. Чим нижча якість скла, тим більше число в позначці класу - М1, М2, М3, М4.

Крайка. Окрема увага при роботі зі склом приділяється обробці крайок. Адже від того, наскільки якісно оброблена крайка, у великій мірі залежить безпечність готових меблів, не кажучи вже про зовнішній вигляд. Обробка може бути виконана шляхом шліфування, дистирування чи полірування.

Стандартна обробка крайки - це так звана євро-крайка FA. Виробники меблів, крім того, крайку шліфують, надаючи їй різних форм, або фацетують. Якісно оброблена крайка може стати окремим декоративним елементом готових меблів. Якщо вихідне скло досить товсте, крайку можна обробити таким чином, щоб надати листу скла, наприклад, ефекту багатошаровості чи двох-, трьох- ступінчастості. Фацетування - це процес обробки крайки плаского скла шляхом зняття фаски, в результаті якого утворюється крайка з декількома гранями, ширина кожної з яких не перевищує 1/16 дюйма. Такими методами переважно оброблюються крайки стільниць, скляних фасадів, дзеркал та інших деталей, в яких не передбачається використання рамкового профілю.

У якісно обробленої крайки торець має бути прозорим і без сколів, а промені фацета на суміжних торцях скляного елемента мають точно співпадати в кутах деталі.

Клей. Сучасні меблі притягують увагу елегантним поєднанням скла та, наприклад, дерева чи металу. Але щоб таке поєднання стало можливим, мав бути створений клей, по-перше з надзвичайно високою здатністю до склеювання, а, по-друге, такий, що не лишає на стиках видимих слідів. Так звані ультрафіолетові клеї відповідають обом цим вимогам. Отже конструктори скляних меблів отримали додаткові можливості для поєднання скла з деревом, металом, пластиком, каменем і, звичайно, скла зі склом. В ультрафіолетових клеїв є ще одна важлива якість - від попадання сонячних променів склеювання стає лише міцнішим.
Ультрафіолетові клеї зробили можливою і появу меблевої фурнітури (звісів, стяжок), для закріплення якої не потрібно виконувати отвори у склі. 

Трохи статистики

Скло для виробництва меблів та використання в інтер'єрі становить 20% у загальносвітовому обсязі виробництва флоат-скла. 70% займає скло для виробництва вікон і 10% - скло в автомобільній промисловості. Майже половина світового скла виробляється в Європі та Північній Америці. Тверді позиції лідерів у Європі займають британська компанія PILKINGTON, бельгійська GLOVERBELL, яка входить до японського гіганта ASAHI та французька SAINT-GOBAIN. Вона, до речі, має своє представництво і в Україні. Обсяг глобального ринку листового флоат-скла складає близько 34 млн. тонн на рік, які оцінюються в 14 млрд. євро.

На світовому ринку співвідношення між меблями з традиційних матеріалів й меблями зі скла та металу, за оцінками експертів, знаходиться десь на рівні 70% та 30%, в Україні - 95% і 5%. Отже, виходячи із загальносвітових тенденцій, у нашій країні попит на такі меблі буде зростати. Спеціалісти вважають, що найближчим часом приріст у використанні скла в меблях в Україні буде на рівні 10% на рік.

Дякуємо за допомогу в підготовці статті спеціалістам компаній
САКУРА, Бусел, Вітраж Сан-Гобен

За метаріалами журналу Меблеві технології