Світові досягнення повільно, але впевнено приходять і в українську промисловість. Якщо ж мова йде про меблеву промисловість, то одним з яскравих підтверджень цієї тези може бути поява на вітчизняному ринку нового конструкційного матеріалу – тамбурату, стільникового наповнювача.

Його фізико-механічні та споживчі властивості допомагають значно розширити горизонти у виробництві корпусних меблів, столів, стільниць тощо. І це стосується як дизайну, так  і фінансового боку. Тому інтерес до нього в українських меблевиків буде зростати.

Від літаків до директорських столів

Паперовий стільниковий наповнювач (СН) ще в 1943 році винайшов власник цирку Джордж Мей. Це був той рідкий випадок, коли авіаційним інженерам захотілося розцілувати власника цирку. Просочивши паперові стільники фенольними смолами, авіаконструктори зробили їх вологостійкими. Матеріал виявився дуже вдалим і знайшов широке застосування у військовій техніці.

Подальше вдосконалення стільникового наповнювача і технологій його виготовлення визначалось, головним чином, вимогами аерокосмічної техніки і проходило досить бурхливо.

Проте нині він майже не використовується у літакобудуванні. Оскільки ще на початку існування цього багатообіцяючого матеріалу було зрозуміло, що йдеться про технологію подвійного призначення, то стільникові наповнювачі незабаром посіли гідне місце і в інших галузях промисловості. І нині в США та західноєвропейських країнах стільникові наповнювачі доволі широко застосовуються. Так, у машинобудуванні їх використовують для полегшення конструкцій трейлерів, у вагонобудуванні застосовують для виготовлення внутрішніх перегородок пасажирських вагонів, в інтер’єрі – також для перегородок або дверних полотен (в Росії, наприклад, Московський ДОК-3 понад 35 років випускає дверні полотна, використовуючи СН). Спеціалісти стверджують, що близько половини дверей у світі «набиті» СН між шарами ДВП, МДФ, фанери та пластмаси. А у виробництві меблів цей наповнювач використовують у потовщених стільницях директорських кабінетів, деталях криволінійної, вигнутої форми, гнутих спинках ліжок, підлокітниках крісел складної форми тощо.

Структура стільникового наповнювача

Структура наповнювача є стільниковою структурою конструкційного призначення, яка формується з тонколистих матеріалів і являє собою множинні суміжні ізольовані один від одного канали, які за формою нагадують бджолині стільники. Переріз каналів, або вічок, може бути шестигранним, чотиригранним (один з варіантів – перетягнутий шестикутний стільник, в якому кут розкриття стільника дорівнює 90 градусам), а також більш складним (так званий флекс-стільник).

В СН розрізняють L-розмір (на площині листів, які формують стільникову структуру, у напрямку, перпендикулярному лініям з’єднання сусідніх листів), W-розмір (у напрямку, перпендикулярному площині листів, які утворюють стільники) і Т-розмір (у напрямку вісі каналів чи стільників, тобто висота стільникового наповнювача).

Властивості матеріалу

За своїми властивостями стільникові наповнювачі сьогодні – один з найбільш перспективних матеріалів для виготовлення надлегких та міцних конструкцій різного призначення.
Стільникові наповнювачі використовуються у вигляді легких і жорстких панелей. З-посеред усіх конструкційних матеріалів в сфері будівництва та дизайну такі панелі забезпечують один з найвищих показників співвідношення міцність/маса та жорсткість/маса. Окрім цього, СН, який до 95% складається з повітря, має високу звуко- і теплоізоляцію та добре абсорбує енергію. Залежно від виду матеріалу, з якого виготовлені стільники, панелі можуть володіти й іншими корисними властивостями: металеві стільники теплопровідні й теплостійкі, полімерні термопластичні – легко формуються й приймають потрібну форму тощо.
Зовнішньо стільниковий наповнювач має вигляд гармошки, яка є легкою, а в стиснутому стані ще й компактною. При розтяганні вона набуває об’єму і стає схожою на бджолині стільники.

Деякі виробники характеризують стільникові наповнювачі як найбільш економічний сучасний конструкційний матеріал. Висока міцність при малій вазі, низька вартість, екологічність, висока звуко- та теплоізоляція, здатність сприймати ударні навантаження, висока технологічність переробки – всі ці фактори визначають широкий діапазон використання СН: від фрагментів внутрішнього опорядження (настінні панелі, підвісні стелі, меблі та ін.) до криволінійних конструкцій (склепіння, арки тощо).

Від створення до застосування

Стільникові наповнювачі випускаються як у вигляді великих за розміром блоків, так і у вигляді панелей, які, власне, і використовуються в якості середнього шару у тришарових конструкціях. Панелі певної висоти нарізаються з блоків на спеціальних верстатах або виготовляються безпосередньо в процесі виготовлення власне наповнювача.

Матеріал використовується як середній прошарок у три- (або більше) шарових конструкціях (3-шарових панелях) у вигляді панелей різного призначення. У таких панелях зовнішні шари з жорстких листових матеріалів поєднані (переважно склеєні) із стільниковим наповнювачем. Зазвичай, стільникові наповнювачі з шестигранним стільником призначені для виготовлення плоских тришарових панелей, з чотиригранним – для виготовлення панелей циліндричної форми, а гнучкий флекс-стільник дозволяє формувати тривимірні криволінійні поверхні.

Робота зі стільниковим матеріалом має свою специфіку. Внутрішня частина рами заповнюється стільниковим наповнювачем, розтягнутим ручним або машинним способом. У першому випадку він закріплюється всередині рами за допомогою скоб. У другому випадку машина (а саме сушильно-витягувальна машина) розтягує і сушить наповнювач, щоб зафіксувати його структуру в розтягнутому стані, а потім обрізає до необхідної довжини. Готовий наповнювач вкладається всередину рами, при цьому немає потреби кріпити його скобами. Ця конструкція (рама + наповнювач) оклеюється зовні плитами МДФ, ДВП, картоном тощо. Попередньо їх внутрішній бік покривається клеєм. Потім відбувається пресування, а далі – наступна обробка (личкування країв та пласті, врізання замків – якщо йдеться про двері, встановлення фурнітури тощо).

Стільникові наповнювачі використовують, як вже зазначалось, у виробництві дверей, стільниць будь-якої товщини, вбудованих шаф, меблевих щитів для кухонних та корпусних меблів і т.ін. Цей матеріал може бути облицьований будь-якими пластиками, шпоном і навіть металом.

Використання стільникових матеріалів, зокрема тамбурату, у виробництві меблів, як твердять деякі спеціалісти, робить можливими фантастичні дизайнерські рішення, часто недоступні при використанні інших плит. Важливу роль тут відіграє і те, що виріб, виготовлений на основі стільникового наповнювача, є не лише легшим, але й значно дешевшим, ніж виготовлений з традиційних матеріалів. Виробник меблів майже повністю перестає залежати від постачальників масиву деревини чи плит, які не мають змоги часто змінювати товщину плит та поставляти їх малими партіями. Ці причини й зумовили той факт, що плити зі стільникового наповнювача давно вже широко використовуються в європейській меблевій промисловості.

Ще один момент. Відверто кажучи,  виробники, обираючи матеріал для виготовлення меблів, рідко замислюються над збереженням лісових запасів у масштабах держави. Однак екологи вже давно б’ють на сполох: на виготовлення деревинно-плитних матеріалів йдуть не лише відходи деревообробки, але і якісний ліс, тож стільниковий наповнювач вигідно вирізняється у природоохоронному аспекті
з-поміж інших конструкційних матеріалів для меблів.

Ніщо не ідеальне

Отже, ми з’ясували, що стільникові наповнювачі не така вже новинка на світовому й європейському ринку, й відомі вони завдяки ряду переваг над іншими конструкційними матеріалами для меблевої промисловості. Головною відмінністю, наприклад, тих же дверей з цього матеріалу є легкість, а відповідно, і менше навантаження на завіси (отже більший термін експлуатації), менша вартість. Щодо виробництва меблів, елементів інтер’єру, то на нашому ринку, так само як і на російському, якщо і можна знайти стільниковий наповнювач, то лише імпортний (здебільшого це матеріал китайського та тайванського виробництва).

Недостатню розповсюдженість стільникових матеріалів у нашій країні можна пояснити декількома об’єктивними умовами. Спеціалісти говорять про три стримуючих фактори:

• низька доступність  стільникових наповнювачів різних параметрів.  В Україні немає постачальника, який може продавати СН у широкому асортименті невеликими партіями;

• нерозвинутість технології виробництва безрамкового наповнювача. У виробництві меблів, особливо на замовлення, використовується велика кількість деталей різних розмірів і конфігурацій, а традиційна технологія виготовлення власне наповнювача занадто трудомістка, й наявність рамки дуже обмежує можливості розкрою. Простіше розкроїти за розмірами ДСП або МДФ. В імпортних меблях вже використовуються сучасні технології виробництва безрамкових деталей;

• високі витрати на додаткове обладнання. З рамкою чи без рамки, для якісного виготовлення СН потрібен прес – холодний (якщо виробництво невелике) або гарячий (якщо необхідна висока продуктивність). А придбання преса – це немалі додаткові витрати.

Лише вирішення цих проблем дозволить виробнику відійти від стандартних товщин плит із збереженням міцності і легкості конструкції, створювати неплоскі, опуклі або вигнуті фасади і елементи інтер’єрів та знизити собівартість кінцевої продукції. А це суттєво впливає на посилення позицій виробника в умовах конкурентної боротьби.

За матеріалами журналу меблеві технології
http://ua.infomebli.com/